<<На основную страницу

Юрий Загородний

 

Юрiй Загороднiй


Юрiй Загороднiй, народився в 1970 роцi. Освiта вища, спецiалiст з питань математичного та комп'ютерного моделювання. Житомирянин. Автор фантастичних оповiдань. Тяжiє до осмислення еволюцiї людини у Всесвiтi. Всi його твори пронизанi духом пошуку шляхiв вдосконалення та розвитку, духом боротьби за духовне очищення життя на Землi


Забыл я все и начал жить... ЗОВ... ДО СЕРЦЯ... НАКОНЕЦ ТО... ПОКЛИК... Я очнулся, сразу в крик! ОСЕНЬ... Не заважайте, йдем у Нiч... ДУХ-РОСТОК... Щоб я далекий шлях вiдчув... Вiдкрились зорянi шляхи... Вiдчуваю поклик серця - час несе... Зробила Доля так, що ми зустрiлись... Не знаю, як забути мрi ... Ти прийшла в моє життя iз снiв...


* * *

Забыл я все и начал жить
Спокойно и без сожалений,
И без вопросов - быть не быть,
И без каких либо сомнений.
Я стал как все, но не уйти
Мне от моей вселенской доли.
Один лишь шанс себя спасти,
Но не пройдет и он без боли.

1991

 

 

 

ЗОВ

Зову тебя, а ты не слышишь.
Из глубины вселенной зов.
Рассказов больше ты не пишешь,
Ушел ты в царство мертвых снов.
Тебе все наше достоянье!
Земная жизнь тебе дана,
А ты хранишь свое молчанье,
Уснул, как будто, навсегда!
Но ты проснись! Уйди от скуки.
И на мечтательной горе
Увидишь ты наш мир могучий
На радость вечную себе!

1991.

 

 

 

ДО СЕРЦЯ

О, серце горесне моє,
Чому болiєш у неволi?
Чому фонтан в тобi не б'є
Водою радостi й любовi?
Де ти сховалось? Вiдгукнись!
Щоб я вiдняв тебе у болю.
Для злого дiла зупинись!
Святої творчостi дай волю.
Ввiйди у Всесвiту блакить,
Щоб запалала в свiтi мрiя
Про те, що бiльше не болить
В тобi розiрвана надiя.

 

 

 

НАКОНЕЦ ТО

Наконец-то я заметил
То, что долго ожидал.
Наконец-то в жизни встретил
Ту, кого давно искал.
Наконец-то буду делать
То, к чему готовил Бог.
Наконец-то буду смелым
С тем, что мне готовит рок.
То, во что в себе не верил
Распустилось как цветок

1998.

 

 

"Чи потрiбен Поклик Синовi?
Саме бажання йти єсть Його Поклик.
Сама його любов єсть i Поклик i Прихiд.
Хiба закликає Океан Рiку ввiйти в Нього?
Нi, саме життя Рiки є прагненням до Океану."

"Пiсня надземна"

ПОКЛИК

Я зупинився на Шляху.
Авжеж. Нiхто мене не кличе!
Невже потрiбно одному
Не зна навiщо, йти у Вiчнiсть.
Тому лише, Що десь в Душi
Вiдчувся Грiм! I ностальгiя
Про тi небаченi свiти
Знов розкривається як мрiя.
Але ж, казали: "Не чекай
Якогось поклику чи Слова,
Бо ностальгiєю твiй Край
Тебе i кличе знову й знову
.

Серпень 1998.

* * *

Я очнулся, сразу в крик!
Где я? Где мой дом? Не знаю...
Кто я? Юноша? Старик?
Лишь родился? Умираю?
Как попал я в этот мир,
Где чужое все до боли,
Где в разгаре волчий пир,
Ну, а я там - ложка соли?
Где вы, братья и Отец,
Сестры, Мама и Невеста?
Кто мне скажет, наконец,
Где дороги той конец,
Где мы встретимся все вместе?

1998.

 

 

 

ОСЕНЬ

Как желтый лист печаль увянет
И прошлого уже не жаль.
В трясину горе не затянет:
Душа как птица мчится в Даль.
К снегам и к новым впечатленьям,
К борьбе со вьюгой, к холодам.
Там, где нет места для сомнений,
Ко свету, к Жизни и к мечтам!
Чтоб перейдя все испытанья,
Оставив Сумрак за собой,
Добился сам себе признанья
И с новой встретился весной.

1998.

* * *

Не заважайте, йдем у Нiч.
Дарма свiт перешкоди чинить.
На свiтi цьому жодна рiч
Нас вже з тобою не зупинить.
Бо то є рух крiзь всi свiти,
Що будувались у людинi,
I зрозумiв я, - тiльки ти
Моя супутниця вiднинi.
Намрiяв шлях для двох - ми йдем.
У русi щастя нас чекає.
I побудуємо Едем
Там, де i змiй той не блукає.

1997.

 

 

 

 

ДУХ-РОСТОК

Времени пустой поток
Нас несет, как ветер листья,
И зеленый дух-росток,
Что посеял в нас Всевышний,
Потерялся в темноте,
В лабиринтах зла и муки,
Ну а в звездной высоте
Нас зовут, простерши руки,
Братья, что устали ждать
Звездных сыновей Пречистой.
Могут в помощь нам послать
Зов свой пламенный, лучистый.
Но не могут нам помочь
Разорвать круг вечный тлена,
Ведь не знают они ночь,
Что возникла входе плена.
Только тот, кто все прошел,
И услышал голос тайны,
И свой дух-росток нашел
В мире форм пустых печальных,
Может вывести людей,
Став мостом миров заветных,
Из долины мук, скорбей,
Снов, забвений беспросветных.
Это ты, Иисус Христос,
Пережив все муки мщенья,
Искру Бога в нас занес
И надежду на прощенье.

1997

 

* * *

Щоб я далекий шлях вiдчув
До того рiдного порогу
I те, що в свiтi я забув,
Мене позвало у дорогу!
По нiй я до мети дiйду,
В нiй вiдчиню тебе, надiє!
I силу з мужнiстю знайду
Нести Любовi хрест у дiю.

1995.

 

 

 

* * *

Вiдкрились зорянi шляхи,
I ми, брати, трухнувши втому,
Як вiчно радiснi птахи,
Всi повертаємось додому.
Туди, де любий Батько жде,
Де радiсть вiчнiсть набуває
До нас на зустрiч Вiн iде
Та пiсню щастя нам спiває!
Вiн скаже: Ось i ви, сини,
Що повернулися до Вiти
Тепер скажу я, що ви всi -
Мої вогнянi любi дiти.
Берiть, що заготовив я,
Живiть в любовi брат до брата,
Живiть ви як одна сiм'я
Напругу радощiв вам знати!
Вона у творчiсть зрушить вас.
Берiть, творiть, бо є потреба!
У нас чудовий, справдi, час,
Бо повернулись ви до неба.

1995.

 

 

 

* * *

Вiдчуваю поклик серця - час несе
Ти не вiчнiсть, не безсмертя,
Ти це все!
Що я є, i де в тобi я -
Розкажи,
Мiй таємний шлях у мрiю
Покажи.

1996.

 

 

 

 

* * *

Зробила Доля так, що ми зустрiлись,
I душi пригадали почуття,
В якому ми у безмiрi розкрились,
Яке ми понесли у це життя.
Я вiрю, знаю, що воно поможе
I, незважаючи, чи будем разом тут,
Нiхто нас зупинити вже не зможе,
Бо новi хвилi через нас iдуть.
Ти увiйдеш, кохана, вже зi мною
У тi великi i ясни
свiти,
В яких я давно я бути мiг собою.
Але обрав я стежку ту, де ти.
Чи мiг iнакше я вчинити,
Коли в тобi побачив сенс життя,
Коли дiзнався я, що хоче Бог змiнити
Через кохання змiст всього буття?

1996.

 

 

 

* * *

Не знаю, як забути мрiї,
Як зупинити почуття,
Щоб знову запливти у вирiй
Свого самотнього життя.
Хто скаже, як спокiйно жити,
Коли вiдкрилась таїна,
I як отруту цю не пити,
Коли несе її  Вона?
Коли її гарячi руки
Мене, зненацька, обняли,
I тi, вiдкритi з нею, муки
Менi солодкими були.
I
знову Вiчнiсть запитаю,
Хто я, скажи, i що несу?
I не покинь мене, благаю,
Щоб не забув я ту красу.
Ну а якщо в тривогах денних
Побачу - ти щезаєш знов,
Серед вогнiв i жахiв темних
Залиш надiю на Любов!

1996.

 

 

 

* * *

Ти прийшла в моє життя iз снiв,
I тодi душа моя зрадiла,
Бо вiдчула все без зайвих слiв,
Але доля з нами не радiла!
Нiч зi мною плаче: дощ iде.
Я один сиджу, чогось чекаю.
Де, кохана, серце твоє, де?
Може, тут, зi мною? Я не знаю...
Нам життя диктує свiй закон.
Але ж, ми ляльки чи вiльнi люди?
А можливо, що кохання - сон,
I воно не має влади всюди!
Нi, не так. Кохання - то є Бог!
I всьому на свiтi є основа.
Але ж як позбутися тривог,
I побачити кохану знову?

1996

 

 

Hosted by uCoz