Хто вам сказав - мене не катували,
Не дай вам Бог таких пекельних днiв.
Уже весна, пташки вже заспiвали,
Чи ангели, з-за кам'яних мурiв
Яка то мука - серце вiд любовi
Знекровити , Зненавидiти ? НI !
Я витерплю, я скнiтиму вiд болю,
Вiд вашої  пiдлоти, в глибинi.
Облесливi, уважнi i лукавi,
Хто вас навчив таких красивих слiв ?
Хто для вас Бог, що совiсть ви продали,
Вiтчизну, честь i матiр , як могли б ?
Спiвають знов, як повен спiв печалi !
Промiння крiзь бiйницi на чоло.
I квiти, квiти, квiти... на кайдани.
То вам, нещаснi , бачить не дано.
I чорний звiр , що щириться з-за спини
Епiскопа, i череп на столi,
Незримi вам, не страшнi, бо нестримно
Спiвуче свiтло ллється i дзвенить,
Воно для тих, що чують, серцем бачать.
Любов лиш спраглих може напоїть.
Але чому дитина-серце плаче ?
Як страшно. Боже , хочеться ще жить !

Подружки милi, знову прилетiли,
На вогких стiнах бджоли воду п'ють.
Спливає травень, завтра моє тiло
Злетить уверх у довгу, дальню путь.
Повзуть пiд сонцем грати по пiдлозi,
Уже i сонце взято пiд замки.
Прости мене Iсусе, свiтлий Боже,
Смертельна туга далася взнаки,
Змалiла я спочатку, впокорилась,
Була я вся неначе у вi снi,
Вмира метелик, як обiрвуть крила,
Верни мiй лет, очисти у вогнi !
Вiйна конає, я б її добила,
Знов. Францiя зродилась у борнi,
Поля Пате я кров'ю окропила,
Ту людську кров , Господь, прости менi,
I сльози, що вiд болю я пролила,
Пiд Орлеаном, лежачи в рову,
Стрiла в плечi кривавилась , тремтiла,
Що думала про те лиш : "Чи живу ? ''
Твоїм вогнем я серце роз'ятрила,
Вогнянi серафими пiдвели,
За Францiю, мою Вiтчизну милу
За мною вверх на штурм бiйцi пiшли !
Сiдає сонце, вже життя згорiло,
Бiльш вечорiв не бачити менi .
На довгу нiч чи стане, Боже , сили ?
Поплакати,
чи можна в тишинi?

Горить свiча,
трiпоче, гасне , блима ,
Остання милiсть,
ти хоч не полиш.
Грiй руку, грiй,
маленький вогник милий,
Мiй смертний жах,
палкий коханець мiй.
Ще тiльки нiч
i пристрасно обнiмеш
Дiвочий стан
i нiжну шкiру плiч.
Який то бiль!
та серце ти не виймеш,
То не твоє,
мiй вогне
не тобi !
Уже пора! Як час пролинув швидко.
До сповiдi ! Усе, Господь, тобi
В останнi раз пролий ще дивне свiтло,
Прощальну пiсню ангелiв твоїх.
От i вбрання несуть моє весiльне,
Рядно колюче сiркою смердить,
Фата - ковпак, вiзок - простора клiтка,
Високо в небi птах кудись летить.
Ти почекайся слiдом за тобою...
Юрба шумить, регоче i гука.
Не вiдьма я! Спiва хтось за юрбою,
Як ангели Iз свiчками в руках.
То Францiя моя єдина, вiрна,
То мiй убогий змучений народ.
Душа- до Бога,
серце - вам лиш, рiднi !
Як стишити у ньому
жах i дрож?!
Молитися
i душу не розлити.
Вже певна вщент!
Як чашу донести ?
Усiх за все
простити i любити.
Лиш дайте хрест!
Лиш дiток заберiть!
Страждання вверх!
Сичить вiд жару тiло !
О де ж ти, смерть ?!
Та серце билось, билось...
У попелi, багаття тихо тлiло,
Знайшли його,
лиш серце не згорiло.